Гіперінтерлейкінемія у хворих на гіпертонічну хворобу з супутнім предіабетом

Abstract

Мета дослідження: оцінити активність ІЛ-6 у пацієнтів з гіпертонічною хворобою (ГХ) залежно від наявності предіабету. Матеріали і методи: Обстежено 73 пацієнта з ГХ. Всім хворим було проведено комплексне клінічне обстеження з визначенням показників вуглеводного обміну – глюкози венозної крові натще, глікозилірованого гемоглобіну, проведено пероральний глюкозотолерантний тест. Визначення концентрації ІЛ-6 проводилось імуноферментним методом. Статистичний аналіз проводили методом непараметричної статистики. Дані представлені у вигляді Me (Q25-Q75), де Ме – медіана (50-й процентіль), Q25 і Q75 – 25-й і 75-й процентілі. Результати: Предіабет був виявлений у 36,2% пацієнтів з ГХ, у 71% хворих ГХ та предіабет діагностовано інсулінорезистентність, проти 54% хворих на ГХ без порушень вуглеводного обміну. Хворі на ГХ з предіабетом характеризувалися достовірно вищим рівнем глікозилірованого гемоглобіну (5,90 (5,20-7,10)%) в порівнянні пацієнтами з ГХ без порушень вуглеводного обміну (5,40 (4,70-6,97)%), р <0 , 05. У хворих на ГХ спостерігалося підвищення активності ІЛ-6 (18,81 (13,14-26,69) пкг/мл). У пацієнтів з ГХ та предіабетом було відмічено зниження активності І Л-6 (13,94 (11,00-16,94) пкг/мл). Висновок: Отримані дані підтверджують необхідність скринінгу предіабету, виявлення якого має велике практичне значення в контексті своєчасної корекції порушень вуглеводного обміну. Нами виявлено підвищення циркулюючого вмісту ІЛ-6 у хворих на ГХ, що підтверджує патогенетичне значення гіпертензії у якості стимулу гіперпродукції цих цитокінів. У хворих ГХ з супутнім предіабетом рівень ІЛ-6 зменшувався, що пояснюється подвійними ефектами сімейства ІЛ-6.